Воу, другий пост! Ознака стабільності?

Нарешті я дібралася до щоденника. 

З останнього. На минулому тижні я проходила стажування в коворкінгу в надії отримати посаду адміністратора. Я вже третій місяць знаходжуся в пошуку роботи. Мене ця ситуація вже починає знатно підбішувать. Так от... Стажування я не пройшла. Мені відмовили.

Я вже два місяці сиджу у Заріни на шиї. Мама намагається посильно фінансово допомагати. А я до сих пір не знайшла роботу. Що ж я не так роблю?

Вчора, коли дізалася, що знову пролетіла, розревілася. Сил майже не залишилося. Ні на посмішки кожного дня, ні на підтримку адекватного психологічного стану. Заріна так мене підтримує, а я взамін нічого не даю. Господи, навіть зранку не можу жопу піднять, щоб їй сніданок приготувати. Виправдовую себе тим, що в мене типу переддеприсійний стан. Але це все лише відмовки. 

І не скажеш же, що я нічого не роблю. Відсилаю резюме, ходжу на співбесіди, вивчаю невербаліку, навіть ходила розносити листівки, щоб хоч якусь копійчину дістать. Ще раз я так принижуватись не хочу. В мене ж вища освіта, я ж людина освіти, інтелектуальної праці! Одного разу з мене достатньо.

Всі навколо мене заспокоюють, що це тимчасово. Що скоро все буде краще. Коли краще?! Скільки мені ще чекати? Я не можу й надалі експлуатувати людей, які мене люблять і довіряють. 

З учорашнього дня у нас немає інтеренету. Сьогодні вирвалися в кофілайф, щоб хоча б пошту переглянуть. Нарешті почала збирати матеріал по коміксам. А, я ж ще не розказувала - я разом з Дереком готую курс лекцій про сучасну масову культуру і про найяскравіші явища в ній. Перша лекція буде по коміксам. В мене дуже великі очікування від цієї роботи. Але поки грошей ну взагалі немає. В кишені останні 10 гривень лежить. Соромно зізнатися Заріні в цьому. Що я знову без грошей. Що я все так само на дні. 

Зараз усвідомила, що правильно зробила, завівши щоденник страдашок. Не хочу, щоб бодай хтось був свідком мого приниження. 

"Кончаю, страшно перечесть..." як говорив класик. Стало трішечки, ну саму малость легше.